Що стосується поняття економічного рівня власності, то йому варто приділити більше уваги, адже саме він характеризує економічний рівень права суб'єкта володіти, користуватися та розпоряджатися тим чи іншим матеріальним, інтелектуальним чи духовним надбанням.
Слід підкреслити, що економічний рівень власності притаманний лише для групи форм власності трудового походження, адже в її об'єктах втілена певна кількість суспільно-необхідної праці, вони мають ціну, тобто вартісний вираз, що дає можливість визначати економічний рівень права кожного окремого суб'єкта власності. Це стосується як фізичних, так і юридичних осіб.
Об'єктами власності трудового походження що відчужуються, слід вважати засоби виробництва чи відтворення робочої сили як багаторазового користування, тобто ті, які відносяться до основних фондів, так і ті, які свою вартість переносять на знов створену продукцію за один виробничий цикл і вважаються фондами оборотними. Якщо оборотні фонди як об'єкти власності можуть разово перетворюватись в іншу продукцію та відчужуватись (переходити у володіння іншого власника), то основні засоби можуть відчужуватись як одноразово повністю (бути повністю проданими в одноактовому комерційному акті), так і тимчасово, тобто шляхом передачі їх іншій особі в оренду чи прокат, з послідуючим поверненням власникові. А для цього існує механізм взаєморозрахунків між партнерами, до складу якого входить ціна, що відображує економічний рівень власності об'єкта, час перебування засобу в оренді чи прокаті і розмір орендної (прокатної) плати, що обумовлюється попередніми двома умовами. Цей механізм покликаний забезпечити еквівалентний обмін результатами праці між партнерами-суб'єктами власності.
Від правильно визначеного економічного рівня власності залежить економічна характеристика власника, його місце в суспільному розподілі всенародного надбання, його частка в суспільному продукті, врешті-решт, його суспільний авторитет.