Тайны атомного ядра
Какие только эпитеты не присваивали нашему XX веку: он и «век электричества», и «атомный», и «век большой химии», и «ракетно-космический». Можно было бы привести, и другие, не менее звучные. Но звонкие эпитеты, образно говоря, это лишь грани «магического кристалла» - знаменательнейшего события нашего времени - научно-технической революции.
Владимир Ильич Ленин говорил, что любая революция означает такое преобразование, которое «ломает старое в самом основном и коренном, а не переделывает его осторожно, медленно, постепенно». Свыше шестидесяти лет назад трудящиеся России свергли власть капиталистов и помещиков, сломали старую государственную машину и построили новое, социалистическое общество, основанное на идеалах всеобщего равенства и справедливости, где человек человеку друг, товарищ и брат. Произошла революция в области социальной.
Происходят революции и в науке и в технике. Одна из них свершилась в XV в., когда человек изобрел паровую машину. Эта революция получила название
промышленной. Промышленная революция позволила заменить скромную мускульную энергию человека энергией пара.

Бажання розподілити власність нечесними методами штовхнуло багатьох людей на шлях грабежу і злодійства, крадійства і спекуляції, шахрайства і хабарництва. А це бажання - наслідок хибного розуміння економічної та історичної природи власності, які породжують її правові аспекти.
Власність підступна і страшна.
Разом з тим, власність - мати достатку і джерело щастя, вона ініціює і прискорює економічний та соціальний прогрес, робить кожну окрему людину вагомою, а суспільство багатим.
Власність священна > благодійна
Є над чим замислитись.
Подаючи до друку цю публікацію, ми не претендуємо на остаточне вирішення всіх проблем економічного аспекту власності. Це неможливо. Тим більше, якщо врахувати, що на протязі десятиліть ми змушені були сповідувати примитивні догми тоталітарного спрямування. Наша функція значно скромніша - поставити питання про те, що сучасні уявлення про власність дуже недосконалі і є нагальна потреба знайти їм альтернативу, виходячи з актуальних вимог переорієнтації розвитку суспільства в демократичному напрямку.
Настільки з цим завданням ми впорались - судити читачеві.

Становляться запеклими ворогами брат по відношенню до брата, батько -до сина і т.п. До крові доходять, забувають, що життя людині Бог дає лише один раз, хоч зараз дехто вважає, що воно повторюється в іншій особистості і в інший час. Та нам чомусь не доводилось не лише зустрічати, але й чути, що хтось пам'ятає, ким і коли він був у своєму попередньому житті. Чи може хто зустрічав щось подібне і може це довести як факт?
Серед перших слів малюка поряд зі словами "мама", "тато", ми, як правило, чуємо настирне "дай" або категоричне "моє". Це претензія на власність, на право володіти.
Проблему власності намагаються вирішити криваві революції і війни, що несуть горе народам, роблять людей нещасними, сіють зло і ненависть. Власність як явище робить людей або ж багатими, або ж злидарями, створює або не створює умови для продовження роду людського. І лише той, хто має можливість володіти об'єктами власності, може розраховувати на своє повторення в дітях, онуках, інших нащадках-продовжувачах початої справи, закладених в роду традицій.

Поряд з економічною класифікацією власності існує і соціальна характеристика її форм. Всі форми власності, на думку авторів, соціально характеризуються як приватна власність, корпоративно-колективна та суспільно-колективна власність. Кожній формі відповідає її соціальна характеристика.
Одна з головних та найбільш болючих проблем будь-якого суспільства - це проблема землі, тому що земля - мати достатку. Вважаємо, що право володіння землею належить кожному члену суспільства зразу ж від народження, це право людини на життя і торгувати ним аморально. Виступаючи проти продажу права власності, автори глибоко переконані в необхідності персоніфікації права користування нею. Земля повинна мати господаря.
Па сучасному етапі економічних перетворень, переходу до ринкової економіки, найбільш доцільною формою реалізації власності є оренда. А необхідною умовою її існування є економічно справедливий розмір орендної плати. На нашу думку, запропонована нами власна методика визначення орендної ціни і орендної плати дає змогу розв'язати цю непросту проблему та сприяти розповсюдженню оренди як ефективного методу господарювання та реалізації власності.

Це створить умови підвищення ефективності виробництва, в якому застосовуються засоби з покращеними якостями. Лише ринок здатен виявити істинну ціну об'єкту власності, що став товаром. Різниця між стартовим і ринковим економічними рівнями власності підкаже виробнику, які міри слід прийняти, щоб збільшити ефективність виробництва, точніше оцінити свої
Сучасні соціально-економічні процеси, що відбуваються в нашому суспільстві, як ніколи потребують глибокого вивчення фундаментальних основ його розвитку. Це стосується не тільки вузького кола науковців та фахівців. В життя кожної людини зараз увійшли такі економічні поняття, як доход, прибуток, ціна, податок і, безперечно, власність. Саме власність є фундаментальною основою існування будь-якого суспільства та кожної окремої людини. Без усвідомлення цього явища у всіх його проявах неможливий не тільки суспільний прогрес, а й ставиться під загрозу навіть існування роду людського
Виходячи з цих міркувань, автори виклали свою точку зору на проблеми власності. Перш за все, це спроба визначити поняття власності та класифікувати його для того, щоб вникнути у суть явища, знайти його коріння, необхідно це явище розкласти на складові частини, окремі елементи. Такий шлях виправдовує себе у різних галузях науки. Поштовхом розвитку хімії стало відкриття періодичної таблиці Менделєєва, фізики - дослідження атому, біології - вивчення генів та побудови клітин.

Таким же чином, тобто за моделями, можна визначити конкретний економічний рівень власності на оборотні матеріальні засоби як-то деталі і вузли машин і механізмів, інструмент, запасні частини, продовольчі і непродовольчі вироби широкого вжитку, насіння, корми тощо, які власник має продати чи віддати економічному партнеру у формі натурального кредиту. Разом
з тим, будь-яка продукція, вироблена для власного споживання чи і для продажу буває різною за якістю: для технічних засобів — це здебільшого термін служби (деталі машин, інструмент, запасні частини, непродовольчі товари масового вжитку і т. ін.), для продовольчих товарів — це смакові якості і поживність, для кормів — вміст протеїну та вітамінів, що теж характеризує їх поживність для тварин, для насіння рослин та молодняка племінної худоби — сортові чи породні якості.
Але підвищення якості об'єктів власності, що підлягають відчуженню на еквівалентній основі, тобто реалізації, не завжди може супроводжуватись навіть збільшенням матеріальних та грошових затрат, а відбуватись за рахунок підвищення якості вкладеної в них праці. І це слід враховувати, адже праця вищої якості, талант повинні і краше винагороджуватись, бо при цьому зростає економічний рівень власності, а власник мас відповідно до якості товару зростаюче право на винагороду за свою працю.

Змушені зауважити, що вказані цільові коефіцієнти зараз не обраховуються, а значить і не використовуються в податковій системі. Та ми сподіваємось, що наші пропозиції, надіслані в свій час законодавцю та найвищим органам виконавчої влади України, колись будуть помічені і відповідним чином використані в податковій практиці. В наступній своїй публікації детально розглянемо цю проблему.
Наведену модель стартового економічного рівня власності трудового походження в період переходу до ринку можна було б з успіхом використати для формування загальнодержавних контрольних цін на основні види продукції, особливо базових галузей промисловості та на товари першої необхідності продовольчої та непродовольчої групи.
Затрати, що є базою ціни, обчислені за моделлю, повинні враховуватись, виходячи з цін на певну дату, але в умовах галопуючої інфляції як саму ціну, так і її складові слід індексувати.
В попередньому розділі, розглядаючи оренду як одну з форм реалізації власності, ми відмічали, що оренда — це свого роду натуральний кредит. За умов високих темпів інфляції це досить важливий факт. Орендодавачеві за високих банківських процентних ставок вигідніше продати засіб виробництва чи відтворення робочої сили, а гроші покласти на свій рахунок до банку і отримувати прибуток у вигляді банківських процентів.

Саме такий підхід взяв на озброєння і наш недосвідчений ще законодавець, формуючи податкову систему незалежної України. Але ж по відношенню до суб'єктів господарювання — цс дискримінаційна система. Вона сформувалась ще в прадавні часи і не є цивілізованою. В свій час будь-який завойовник, загарбавши чужу країну, першим своїм актом впроваджував вигідну для себе систему оподаткування туземців, обкладав їх даниною, чим досягав двох результатів: перший — наповнював власну скарбницю; другий — розвалював усталену в завойованій країні систему економічних відносин, робив біднішим, а значить, і більш підлеглим її народ, над яким познущалася доля, бо гідність бідняка позитивно розцінюється лише в дитячих казках.
Така податкова система, що не має противаги у вигляді заходів по підтримці економічної діяльності, притаманних цивілізованим країнам, не лише не стимулює підвищення ефективності суспільного виробництва, а навпаки, ініціює ріст затрат, приховування доходів, зокрема прибутку. А це призводить до прямих втрат перш за все державного бюджету. Тому ми вважаємо, що об'єктом оподаткування повинна бути не доходна частина економічного балансу підприємства чи господарства, а його затрати як матеріальні, так і п, що відшкодовують затрати живої праці. Податків сплачувати більше повинен той суб'єкт господарювання, який більше витрачає всіляких ресурсів, а не той. який краще господарює, має більше прибутків, ефективніше ці ресурси використовує.

Система оцінки економічного рівня власності поряд з власником була якщо і не знищена, то в крайньому разі розірвана між різними суб'єктами: між виробником, з одного боку, що не був власником продукції, і суб'єктом, який лише ангажував її власника, але не мав прямого відношення до затрат безпосереднього виробництва. І навіть сучасні технічні засоби та методи обліку, його моделювання і комп'ютеризація виявились безсилими замінити елементарну систему визначення економічного рівня власності, бо за відсутності повноцінного власника втрачає будь-який сенс саме поняття — власність.
Ринок, його чутлива і безвідмовно діюча система "попит-пропозиція" за нормальних умов, особливо в період позакризового розвитку, бездоганно виконує роль регулятора економічного рівня власності. Але щоб вийти на ринок, кожен виробник мусить встановити конкретний економічний рівень власності, об'єктом якої є вироблена ним і визначена для реалізації продукція. Це і буде стартовий рівень його власності, об'єкти якої призначені до відчуження, тобто до передачі іншому власнику на певних економічних засадах.
При цьому, перш за все, визначається рівень як матеріальних, так і трудових в грошовому виразі затрат — тобто собівартість продукції. Крім того, конкретний економічний рівень власності — стартова ціна — повинен включати в собі певний прибуток, на одержання якого розраховує виробник, а також відповідну суму вартості для сплати податків державі, адже він живе в суспільстві, мусить у формі податку оплачувати власні, хоч і непрямі по відношенню до нього витрати. Бо податок — це встановлена законом норма обов'язкової участі суб'єктів господарювання та окремих громадян у формуванні державного бюджету.

Економічний рівень власності трудового походження проявляється в процесі ринкового обміну об'єктами, а еквівалентом при цьому виступає та кількість суспільно-необхідної праці, яка в ньому втілена. Тому тут далеко не другорядна роль належить співвідношенню між попитом і пропозицією, а також вмінню партнерів по обміну це співвідношення регулювати, вірно знаходити оптимальний час і місце обміну. Фактичні затрати праці, вкладеної в об'єкт власності при цьому можуть виконувати лише роль орієнтиру, тобто такого економічного рівня власності, який дозволяє партнерам визначити стартові умови обміну. В практиці трансформації об'єктів трудової власності від одного суб'єкту до іншого, а також з однієї форми до іншої визначення конкретного економічного рівня, тобто конкретної ціни, дуже важливе.
В часи, коли в українському селі була переважаючою власність, яку за соціальною характеристикою ми відносимо до приватної, кожен товаровиробник, їдучи на базар продавати своє збіжжя, городину чи живність, так чи інакше визначав конкретний економічний рівень об'єктів своєї власності, прикидав ціну, за яку хотів продати своє надбання, і нерідко був готовий до того, що йому покупець міг запропонувати й іншу, як правило нижчу ціну.