Таким же чином, тобто за моделями, можна визначити конкретний економічний рівень власності на оборотні матеріальні засоби як-то деталі і вузли машин і механізмів, інструмент, запасні частини, продовольчі і непродовольчі вироби широкого вжитку, насіння, корми тощо, які власник має продати чи віддати економічному партнеру у формі натурального кредиту. Разом
з тим, будь-яка продукція, вироблена для власного споживання чи і для продажу буває різною за якістю: для технічних засобів — це здебільшого термін служби (деталі машин, інструмент, запасні частини, непродовольчі товари масового вжитку і т. ін.), для продовольчих товарів — це смакові якості і поживність, для кормів — вміст протеїну та вітамінів, що теж характеризує їх поживність для тварин, для насіння рослин та молодняка племінної худоби — сортові чи породні якості.
Але підвищення якості об'єктів власності, що підлягають відчуженню на еквівалентній основі, тобто реалізації, не завжди може супроводжуватись навіть збільшенням матеріальних та грошових затрат, а відбуватись за рахунок підвищення якості вкладеної в них праці. І це слід враховувати, адже праця вищої якості, талант повинні і краше винагороджуватись, бо при цьому зростає економічний рівень власності, а власник мас відповідно до якості товару зростаюче право на винагороду за свою працю. Більш якісна продукція в порівнянні з базовою повинна й продаватись за більш високою ціною. Модель цієї ціни має такий вираз:
Що стосується коефіцієнта 0,5. то ми вважаємо, що власник-виробник повинен ефектом від покращання якості товару поділитися з покупцем, тобто тим партнером, який купує право володіння новим об'єктом власності. Це стимулюватиме активність покупця, сам процес покращання якості товару. якщо продавець цього не врахує, то він не зможе інтенсифікувати збут нової продукції, бо в такому випадку покупець не буде зацікавлений в її придбанні. "Даруючи" своєму партнерові половину ефекту від покращення якості продукції, продавець в основному компенсує "втрати" за рахунок інтенсифікації обігу свого капіталу.